БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА БАТЬКІВ.
Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя.
Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Формування і розвиток високоінтелектуальної, свідомої особистості з громадською позицією, готовою до конкурентного вибору свого місця в житті є головною метою школи.
Робота з батьками один з основних розділів виховної роботи школи. Вирішення завдань виховної роботи здійснюється за різноманітними напрямами виховання.
Одним з таких є родинно-сімейне виховання, головними завданнями якого є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в існуючих соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу, формування у дітей моральних цінностей з позиції її добра, справедливості, правди, людяності, розуміння пріоритету виховання дітей у сім'ї та гуманних взаємин між членами кожної родини, важливості ролі сім'ї у житті суспільства, створення сприятливої трудової атмосфери в сім'ї, виховання національної свідомості і самосвідомості, культури поведінки в сім'ї, залучення до традицій родинно-побутової культури українців, активної участі у всенародних і сімейних святах.
Головними завданнями роботи загальноосвітнього навчального закладу з сім'єю є:
- пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної грамотності батьків;
- організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;
- гуманізація змісту та форм роботи з сім'єю і взаємовідносин, педагоги-батьки.
Зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу - це важлива й відповідальна задача вчителя. Рішення даної задачі представляється можливим, якщо у плані роботи знайдуть відображення такі напрями діяльності класного керівника з батьками:
- вивчення родин учнів;
- педагогічна освіта батьків;
- забезпечення участі батьків у підготовці та проведенні колективних справ у класі;
- педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;
- індивідуальна робота з батьками;
- інформування батьків про хід і результати навчання, виховання й розвитку учнів.
Робота в кожному з перерахованих напрямів складається з певної сукупності форм і способів діяльності. Їх вибір обумовлений цілями й задачами виховної роботи, особистісними та професійними особливостями класного наставника, традиціями школи та класу, своєрідністю складу учнів та їхніх батьків, тенденціями розвитку виховних відносин у класному колективі, принципами взаємодії вчителя й батьків.
Професор Н. Щуркова радить класному керівнику будувати взаємодію з батьками на основі таких основних ідей-принципів, як:
- звертання до почуття батьківської любові та її повага;
- уміння розглянути в кожному учні позитивні сторони, що дозволяють давати характеристику дітям з висування випереджальної позитивної оцінки;
- висока повага особистості батька й матері, їх батьківської турботи, їх трудової та громадської діяльності.
Батьки та вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання учнів, що дозволить реалізувати виховну мету загальноосвітнього навчального закладу.
2. Батьківський авторитет.
Найважливіша ланка у вихованні дитини – родина. Окрім усвідомленого, цілеспрямованого виховання на дитину впливає: внутрішня сімейна атмосфера, рольова поведінка батьків, яку неусвідомлено або усвідомлено копіюють діти.
Практично немає жодного соціального або психологічного аспекту поведінки дітей, який залежав би від їх сімейних відносин в даний час або в минулому.
Добрі відносини в родинах ґрунтуються на демократичному стилі виховання, коли відверто обговорюються соціальні, психологічні та інші питання.
Цей стиль більшою мірою впливає на виховання активності, самостійності, ініціативності та соціальної відповідальності у дітей. В таких родинах враховується думка кожного члена родини, тут панує атмосфера взаєморозуміння, поваги та любові.
Діти в таких родинах прислуховуються до порад батьків, наслідують адекватні чоловічі та жіночі риси поведінки, виростають впевненими в собі, соціально адаптованими, вміють брати відповідальність на себе.
Авторитетний стиль виховання в родині визиває у дитини відчуження, почуття своєї малозначимості та небажаності в родині.
Вимоги батьків, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичайну апатію та пасивність.
Вседозволенність навпаки породжує в дитині почуття, що батьки до нього байдужі. Нажаль школа, однолітки, засоби масової інформації часто не можуть заповнити упущення батьківського виховання залишая дитину дезорієнтованою в цьому важкому світі.
Тому, в цьому велику роль відіграє авторитет батьків (Таблиця 3). Авторитет батьків розповсюджений в нашій практиці. І так:
1. Авторитет тиску – самий жорстокий вид фальшивого батьківського авторитету, коли воля нав‘язується за допомогою ременя, голосних криків. Дитина в цій ситуації стає заляканою, подавленою, нездатною до прийняття самостійних рішень. Зрозуміло, що в майбутньому така дитина виросте грубою, неврівноваженою, нікчемною людиною.
2. Авторитет чванливості (пихатості) – коли заможні батьки своїми діями показують що в цьому світі головне – гроші і за них можливо все купити. Такий підхід у виховані дає свої плоди. Дитина росте егоїстом, на весь світ дивиться крізь призьму грошей. І звичайно, хто з нього виросте?...
3. Авторитет „любові” – коли дитина повинна зробити певну роботу інакше „він не любить своїх батьків” і навпаки, батьки горою стоять у всіх випадках за дитину тільки тому, що він їх дитина. Навіть коли дитина винна в якомусь поганому вчинку.
4. Авторитет підкупу – найбільш аморальний вид авторитету, коли слухняність просто підкупляється дарунками. Звичайно, в родині може бути певне ставлення до примирення, але ні в якому разі не можна преміювати дітей за слухняність, добре відношення до батьків.
5. Авторитет відстані – є такі батьки та матері які твердо впевнені в тому, щоб діти слухались треба менш з ними говорити, тримати їх на відстані, іноді виступаючи у вигляді начальства. Нема чого і говорити, що такий авторитет не дає ніякої користі і таку сім‘ю не можна назвати справжньою родиною.
6. Авторитет педантизму – в цьому випадку батьки більше уваги приділяють дітям, більше працюють, але працюють як бюрократи. Вони впевнені, що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з витримкою, терпінням, що їх слово – святиня, своє розпорядження вони дають холодним тоном і якщо вони надані, то негайно повині стати законом.
7. Авторитет резонерства – тут батьки поросто заїдають життя дитині нескінченими повчаннями. Замість того, щоб сказати дитині декілька слів, можливо навіть і в жартівливому тоні, батько садить дитину навпроти себе і починає нудну й докучливу розмову. В такій родині мало родасті і посмішок. В резонерстві батьків діти не можуть бачити ніякого авторитету.
8. Авторитет доброти – це самий нерозумний вид авторитету. В цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона визивається не поцілунками і ніжними, лагідними словами, а уступками, добротою батьків. Іноді батьки дозволяють собі невеликий опір, але вже пізно, в родині склався шкідливий досвід.
9. Авторитет „дружби” – це авторитет, коли батьки грубо обривають розмову з дитиною, повчають на кожному кроці. Тут ні про яку слухняність не може бути і мови, а тим білше дружби, так як жодна дружба неможлива без взаємної уваги та поваги.
3. Педагогічна культура батьків.
Педагогічна культура батьків - компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.
Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:
1. Педагогічні знання - уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;
2. Педагогічна і психологічна компетентність - здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини:
- педагогічна рефлексія - вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;
- педагогічна емпатія - співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.
Педагогічна культура батьків - це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.
Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'єю формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.
Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників - батьків і вихователів.
Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.
Враховуючи вищевикладене можна зробити висновок, в чому ж повинен складатися справжній авторитет батьків?
Головною засадою батьківського авторитету являється життя і праця батьків, їх цивільна позиція та їх поведінка. Перед своїми дітьми батьки повині виступати як учасники громадського життя в якому відображаються події міжнародного життя, літератури і т.і.
Між іншим необхідно сказати, що така вимога може бути поставлена з користю, якщо авторитет відповідальності вже складений в уяві дитини. Навіть в раньому віці дитина повинна відчувати що його батьки не живуть з ним на безлюдному острові.
Враховуючи вищевикладене необхідно зазначити: авторитет дуже необхідний в родині. Треба розрізнювати справжній авторитет від авторитету фальшивого, який збудований на штучних принципах і намагається досягнути слухняності всякими способами. Справжній авторитет заснований на громадській діяльності батьків, громадському почутті, знання життя дитини, допомозі та на відповідальності і за його виховання.
Немає коментарів:
Дописати коментар